У вирі питань, породжених хвилею позовів до банків про повернення депозитних вкладів, особливе місце займає можливість стягнення відсотків за фактичне користування банком сумою вкладу після закінчення строку депозитного договору.

Ситуації коли вклад повертається зі значним простроченням були майже буденними для вкладів строк дії договорів яких закінчувався в 2008-2009 роках. Таким чином виникає доволі логічне питання щодо «оплати» подібних «незручностей».

З початку поставлення даного питання суди часто йшли шляхом визнання закінчення строку депозитного договору як юридичного факту, що припиняє зобов'язання по нарахуванню відсотків згідно умов даного договору. Зокрема, аргументація судів за загальним правилом зводилась до наступного :

... Разом з тим, вирішуючи спір в частині стягнення з банку на користь позивача процентів за користування депозитними коштами понад встановлені в договорі строки, виходячи з договірної ставки 12 %, суд припустився помилки.

З умов договорів вбачається, що процентна ставка 12 % річних за користування депозитними коштами передбачена на строк дії договорів, будь-яких умов щодо продовження нарахування процентів після закінчення строку дії договору і в разі неповернення суми вкладу договори не містять. Тому висновки суду в цій частині суперечать умовам договорів, а також вимогам норм матеріального права, згідно яких в разі несвоєчасного повернення коштів за депозитами можливо нарахування неустойки, інших фінансових санкцій або збитків, правова природа яких відрізняється від процентної ставки за користування депозитними коштами....

(Рішення апеляційного суду Запорізької області від 22.12.2010 року по справі № 22-10192/10)

Ще один характерний приклад :

...Зазначеним вище рішенням суду стягнуто з відповідача 900 дол.США нарахованих та невиплачених процентів на день закінчення дії договору. Після 13.05.2009 р. відсотки не нараховуються, бо дія договору припинилася. Тому суд обгрунтовано відмовив ОСОБА_1 в позові про стягнення нарахованих позивачем відсотків....

(Ухвала апеляційного суду Житомирської області від 16.03.2011 року справа № 22ц-/0690/778/11)

В свою чергу задоволення вимог щодо стягнення відсотків за користування вкладом часто було спричинено наявністю процедури пролонгації депозитного договору за певних підстав і як наслідок зобов'язання по сплаті відсотків згідно умов договору, дія якого автоматично продовжилась. Як приклад можна навести наступне рішення :

... Пунктами 4.7, 6.1, 6.2 договору передбачено, що у випадку, коли в день закінчення строку дії вкладу вкладник не звернувся до Банку з вимогою отримання вкладу, строк вкладу, зазначений у п.2.2 (6 місяців) продовжується на такий саме строк. Вкладник не обмежується у кількості разів продовження строку дії вкладу. Якщо Банк відмовляється після закінчення строку дії вкладу від подовження договору, за 10 календарних днів до закінчення строку дії вкладу він повідомляє про це вкладника у письмовій формі.

Позивач в останній день строку дії вкладу, 26.03.2009 року, не зверталась до Банку з вимогою отримання вкладу. Банк, в свою чергу, не повідомляв позивача про відмову від подовження дії договору. За таких обставин, дію договору було продовжено до 26.09.2009 року, а потім і до 26.03.2010 року...

... Задовольняючи позов частково та стягуючи на користь позивача неповернуту суму грошового вкладу та відсотки за період з 26.03.2009 по 31.12.2009 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір банківського вкладу тривав до 31.12.2009 року, тому вимоги позивача в частині стягнення ненарахованих відсотків за цей період є обгрунтованими.

(Ухвала апеляційного суду Житомирської області від 26.07.2011 року по справі № 22-ц/0690/1845/11)

Необхідно зазначити, що відносно договірних зобов'язань підстави припинення окремо не виділяються, тому до них застосовуються загальні правила про припинення зобов'язань, визначені у гл. 50 ЦК. При цьому слід враховувати, що терміни «припинення зобов'язань» і «припинення договору» не можна розглядати як тотожні, оскільки з низки спеціальних норм, що стосуються договорів випливає, що припинення договору негайно не спричиняє припинення зобов'язання. В одних випадках припинення договору спричиняє одночасно припинення зобов'язання, в інших же ситуаціях припинення договору тягне за собою припинення зобов'язання лише в кінцевому підсумку. Той чи інший варіанти визначаються спеціальними правилами таособливостями змісту відповідних договору і зобов'язання.

Зазначену ситуацію може бути проілюстровано на прикладі депозитного договору. За загальним правилом у разі припинення договору депозитного вкладу Банк зобов'язаний повернути кошти Вкладникові, що свідчить про те, що цей обов'язок Банку входить до змісту зобов'язання. У тому разі коли Банк цього обов'язку не виконав, зобов'язання продовжує існувати, хоч договір і є припиненим.

Тому і постає питання чи припиняється зобов'язання банку щодо сплати відсотків за користування коштами вкладу після спливу строку депозитного договору.

Як вже зазначалося доволі часто суди йшли шляхом визнання такого зобов'язання припиненим. Але Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй судовій практиці висловлює більш оптимістичну для вкладників позицію. В Ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.12.2011 року по справі № 6-27972св11 та від 03.10.2012 року по справі № 6-27717св12 висловлено правову позицію щодо обов'язковості нарахування відсотків за користування вкладом після закінчення строку договору та умови які впливають на обрання ставки за якою така сплата відсотків повинна відбуватись :

У ст. 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

За ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Вказаною статтею не врегульовано випадку, коли у строк, передбачений договором, банк не повернув вкладнику його вклад. Разом з тим, у ч. 3 ст. 1058 ЦК Українивказано, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України (435-15) ), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Після спливу дії договору банківського вкладу (депозиту), кошти ОСОБА_3 залишилися на її депозитному рахунку у користуванні банку, однак сторони не уклали договору щодо умов, за яких банк користується вказаними коштами, однак вказали у п. 1.3. договору, що Банк закриває вкладний рахунок після закінчення строку дії договору або (та) повернення коштів Вкладнику, тому відповідно до ч. 2 ст. 1070 ЦК України, якщо відповідні умови не встановлені договором, проценти виплачуються у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. У випадку, якщо банком не приймалися вклади на вимогу, відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки національного Банку України.

В даній правовій позиції містяться можливі варіанти процентної ставки :

1) базова процентна ставка за договором :

Відповідач не виконав своїх зобов'язань та по закінченню строку дії договору 18 липня 2009 року не повернув позивачу суму депозитного вкладу та відсотки за його користування.

З урахуванням вище зазначених норм, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про покладення обв'язку на відповідача сплатити суму вкладу з відсотками за його користування та обґрунтовано стягнув суму депозитного вкладу.

Разом з цим, визначаючи період за який необхідно нарахувати проценти за користування внеском, суд першої інстанції припустився помилки.

Як вбачається з наданої відповідачем довідки від 28 травня 2012 року за №2041, депозитний рахунок №539860, відкритий на ім'я ОСОБА_3 було закрито 18 липня 2009 року, гроші перераховані на поточний рахунок лише 31 грудня 2009 року, сума невиданого депозиту складає 17 000 грн. та невиданих відсотків - 2 963,16 грн. (а.с.69).

Отже, проценти за використання вкладу необхідно нараховувати за період з 19 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року, сума яких складає 4 316,17грн. (2 963,16грн.+ (17 000х17,5%:365дн.х166дн.=1 353,01 грн.)

(Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 30.05.2012 року по справі №1490/2520/12 )

2) у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу ;

3) у випадку, якщо банком не приймалися вклади на вимогу банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки національного Банку України.

З врахуванням даної позиції можна стверджувати, що сплата відсотків за користування вкладом після закінчення строку на який він був укладений є обов'язковим. Питання лише у розмірі відсоткової ставки, яка повинна бути покладена в основу розрахунку.

Враховуючи наведене вище трактування можна обґрунтовано сподіватися на задоволення вимог про сплату відсотків за фактичне користування вкладом.

Крім того, зважаючи та те, що обов'язок по сплаті відсотків може виникнути лише за наявності основного грошового зобов'язання, він не тільки з ним пов'язується, а є й по відношенню до нього додатковим зобов'язанням. У зв'язку з цим кваліфікація обов'язку по сплаті відсотків як додаткового зобов'язання дозволяє визначити певні особливості останнього, а саме якщо основною є вимога вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу, то до основної, а так само і до додаткової вимоги про виплату відсотків позовна давність не поширюється. (п.2 ч.1 ст. 268 ЦК). Так що пред'явити відповідний рахунок до банку можна незважаючи на час який пройшов.