Проходження строкової служби з метою набуття практичних навичок і вмінь не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 20 січня 2015 р. №21-528а14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
 
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
20 січня 2015 року      м.Київ      №21-528а14
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 10 до управління праці та соціального захисту населення Слов’янської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування акта індивідуальної дії,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2013 року Особа 10 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати протокол робочої групи управління від 28.03.2012 №02-20/01 щодо перевірки правильності встановлення йому статусу інваліда війни.
Зазначив, що з травня 2002 року йому було встановлено статус інваліда війни. Протоколом цього статусу його було позбавлено. Особа 10 вважає протокол незаконним, оскільки робоча група управління вийшла за межі своїх повноважень при прийнятті рішення, крім того, засідання було проведено з порушенням процедури.
Слов’янський міськрайонний суд Донецької області постановою від 24.02.2014 в позові відмовив.
Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 2.04.2014 скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове — про задоволення позовних вимог.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 23.04.2014 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління.
Не погоджуючись із ухвалою ВАС, управління звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, а саме — ст.7 закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 №3551-XII.
На обгрунтування заяви воно додало копію ухвали ВАС від 30.05.2013 у справі №К/9991/41834/12 за позовомОсоби 10 до управління про визнання дій неправомірними та зобов’язання надати статус інваліда війни, яка, на думку управління, підтверджує неоднакове правозастосування.
ВАС допустив справу до розгляду ВС із підстави неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом ст.7 закону №3551-XII, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.
У справі, рішення в якій надано на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові щодо надання статусу інваліда війни, виходив із того, що Особа 10 отримав травму (каліцтво) під час виконання військових обов’язків на робочому місці у військовій частині, яка не знаходилася в стані діючої армії, та виконання обов’язків не було пов’язане з перебуванням на фронті. Ухвала касаційного суду в цій справі була предметом перегляду ВС (справа №21-377а13).
У справі, що розглядається, касаційний суд, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, фактично погодився з висновком апеляційного суду про незаконність рішення робочої групи управління з тих підстав, що остання діяла поза межами своїх повноважень і її засідання було проведено з порушенням відповідної процедури.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВС, ухвала касаційного суду не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.
Виключний перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначено ст.7 закону №3551-XII. За змістом чч.1 і 2 цієї статті, до інвалідів війни віднесені особи, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов’язків військової служби, пов’язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій, у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Частиною 5 ст.2 закону від 25.03.92 №2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачено, що строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних силах та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і вмінь для збройного захисту Вітчизни. Отже, за правилами цієї норми, проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні ст.7 закону №3551-XII.
Вищий адміністративний суд вищезазначені норми права не застосував. Між тим надання статусу
інваліда війни відповідно до ст.7 закону №3551-XII безпосередньо пов’язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься в ст.4 цього закону. А відповідно до ч.1 ст.4 закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВС, інвалідність позивача не пов’язана з виконанням обов’язків військової служби в контексті ст.7 закону №3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби, а тому Особа 10 не може вважатись інвалідом війни.
Поза увагою касаційного суду залишилося також те, що ВС в іншій справі вже висловив висновок про відсутність вОсоби 10 підстав для отримання статусу інваліда війни відповідно до вимог ст.7 закону №3551-XII.
Оскільки у справі, що розглядається, касаційний суд неправильно застосував норми матеріального права, то заява управління підлягає задоволенню, а ухвала касаційного суду — скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву управління праці та соціального захисту населення Слов’янської міської ради Донецької області задовольнити.
Ухвалу ВАС від 23.04.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.